Втім, із початком повномасштабної війни ЗАЕС та її місто-супутник Енергодар потрапили під російську окупацію. Це не лише унеможливило безперебійну роботу електростанції, а й створило безпосередню загрозу глобальній ядерній та радіаційній безпеці.

Ми поспілкувалися з керівником АТ “НАЕК “Енергоатом” Петром Котіним, а також з речником Запорізької ОДА Олександром Коваленком, і розповідаємо, чому Запорізька АЕС важлива для Росії та як її окупація створила передумови ядерного тероризму.

Запорізька АЕС – від створення до окупації

Будівництво ЗАЕС почалося у 1981 році, а перший енергоблок запустили 10 грудня 1984 року. 

До 1995 року було збудовано ще п’ять енергоблоків, завдяки чому ЗАЕС стала найбільшим енергетичним об’єктом України, який щороку виробляв приблизно 37,7 мільярдів кіловат-годин електроенергії.

Окрім шести енергоблоків з ядерними реакторами типу ВВЕР-1000 на станції була інша інфраструктура:

Це високовольтна розподільча підстанція на 750 кіловольт з мережами ЛЕП, комплекс з переробки радіоактивних відходів (РАВ), 2 азотно-кисневі станції. Це масштабні гідротехнічні споруди: ставок-охолоджувач, канали, градирні, бризкальні басейни.

Запорізька АЕС також вирізнялася найбільшою кількістю працівників серед усіх атомних електростанцій України – її штат налічував близько 11 тисяч осіб. На ЗАЕС був Центр спеціальної підготовки ремонтного персоналу, де навчалися не лише працівники українських АЕС, але й фахівці з інших країн. Для підготовки оперативного персоналу станція обладнана трьома повномасштабними тренажерами.

Окрім того, Енергоатом планував поступово відмовлятися від використання російського палива на електростанції.

На кінець 2021 року завершився важливий етап в розвитку Запорізької АЕС на шляху до повного переходу чотирьох енергоблоків-тисячників на ядерне паливо альтернативного постачальника – американської компанії Westinghouse. Також у січні 2021 року ЗАЕС вперше досягла повної проєктної потужності 6000 мегават завдяки завершенню ремонту п’ятого блоку та введенню нової лінії електропередачі, – розповідають в Енергоатомі.

Як росіяни окупували ЗАЕС

Вже 28 лютого 2022 року до Енергодару наближалася колона російської військової техніки. На ЗАЕС у той час працювали два енергоблоки, туди не підвозили ні їжу, ні паливо. 

Жителі міста виходили на мітинги, не пропускали колону через блокпости. Росіяни не випускали людей з міста, з кожним днем біля Енергодару збиралося все більше техніки та особового складу. 

Втім, 3 березня окупанти таки почали стріляти по протестувальниках і прорвалися в Енергодар. Наступної доби велися бої на території ЗАЕС. Українські нацгвардійці перебували у навчально-тренувальному центрі, намагаючись дати відсіч ворогу. 

Зрештою, навчальний центр на ЗАЕС згорів, а нацгвардійців росіяни взяли в полон. Частину військовослужбовців повернули до міста, згодом примушували працювати на громадських роботах. 

4 березня 2022 року територію ЗАЕС та місто-супутник атомної електростанції – Енергодар почали повністю контролювати росіяни. 

Атомний об’єкт на межі катастрофи

З моменту захоплення територія ЗАЕС почала використовуватися як гарнізон, де розміщено близько 500 російських військових, важку техніку та боєприпаси. 

Станція перетворена на військову базу, де перебувають щонайменше п’ять сотень озброєних військових, техніка та боєприпаси. Територія та периметр довкола ЗАЕС – заміновані, — діляться в Енергоатомі.

У заручниках перебувають близько 3 тисяч працівників ЗАЕС та 20 тисяч жителів Енергодара. Місто часто обстрілюють з метою провокацій. Росіяни обстрілюють і саму станцію, руйнують ЛЕП, підпалили одну з градирень та звинувачують у цьому Збройні сили України. 

Окупанти захопили станцію та розмістили там свої військові підрозділи, що ставить її на межу катастрофи. Ми постійно отримуємо тривожні повідомлення про труднощі з її функціонуванням, — зазначає речник Запорізької ОВА Олександр Коваленко.

Працівники АЕС, які залишилися в окупації, продовжували робити все, аби забезпечити життєдіяльність станції та підтримувати безпечну роботу об’єкта. Втім, через дії некомпетентної окупаційної адміністрації, Запорізька АЕС за майже три роки повномасштабної війни пережила 8 повних знеструмлень. 

З моменту окупації майже кожного місяця ЗАЕС відключалась від основних ліній електропередачі через російські атаки. В листопаді минулого року тільки за один тиждень це сталось двічі. Наші енергетики постійно оперативно лагодять це обладнання, працюють в умовах високої загрози для свого життя, тому що обстріли майже не припиняються. За час окупації Запорізька атомна електростанція вже 8 разів переживала повні блекаути, що несе величезну загрозу ядерної катастрофи на рівні Фукусіми, – розповідав в інтерв’ю The Ukrainian Review Міністр енергетики України Герман Галущенко.

1 лютого 2023 року ліцензований персонал ЗАЕС був виведений зі станції. Через військові дії Росії електроживлення для забезпечення власних потреб станції з української сторони періодично переривається, що створює загрозу для охолодження ядерних реакторів.

Всі роботи там виконуються некомпетентним і неатестованим російським персоналом або найманими нашвидкоруч мешканцями прилеглих окупованих селищ, — кажуть в Енергоатомі.

Російська корпорація “Росатом” заявила про незаконне привласнення ЗАЕС, намагаючись організувати постачання електроенергії з неї на окуповані території.

Майже катастрофічну ситуацію спричинив підрив росіянами Каховської ГЕС. Запорізька АЕС втратила основне джерело охолоджувальної води для своєї гідротехнічної системи. Рівень води у ставку-охолоджувачі ЗАЕС поступово знижується і станом на 3 лютого 2025 року становить 14,13 метра. 

А одна з найбільших наразі проблем полягає в тому, що спливає дозволений виробником (Westinghouse) шестирічний термін перебування ядерного палива в реакторах ЗАЕС. 

У комплексі ці проблеми створюють ядерну та радіаційну небезпеку для всього континенту, кажуть в Енергоатомі. За словами керівника компанії Петра Котіна, ситуація на захопленій ЗАЕС загрожує дуже негативними наслідками. 

Дії російських окупантів вже спричинили значну деградацію обладнання на Запорізькій АЕС. Поки станція перебуває в окупації та перетворена Росією у військовий об’єкт, ядерна та радіаційна безпека ЗАЕС — під загрозою, — наголошує Петро Котін. 

З вересня 2022 року на станції постійно працює спостережна місія МАГАТЕ, проте російські окупанти не дозволяють експертам агентства отримати повний доступ до всіх зон ЗАЕС.

Збиток для української енергосистеми та економіки

У червні 2024 року “Енергоатом” оцінив власні збитки внаслідок окупації ЗАЕС. На той час вони становили понад 210 мільярдів гривень. Щомісяця через простій ЗАЕС Енергоатом втрачає близько 6 мільярдів гривень.

Починаючи з вересня 2022 року станція повністю не працює, проте споживає з об’єднаної енергомережі України близько 100 мегават на роботу насосів з охолодження ядерних реакторів.

Окрім прямих фінансових втрат, окупація спричинила пошкодження інфраструктури станції. Попередня оцінка зруйнованого та пошкодженого майна станом на листопад 2022 року становила понад 28 мільярдів гривень.

Крім того, наслідки окупації ЗАЕС стали особливо відчутні, коли українська енергосистема почала зазнавати регулярних атак і руйнувань з боку Росії. Це стосується як постачання електроенергії в Запорізькій області, так і сукупної генерації енергії в Україні. 

Проблеми з постачанням електроенергії зараз набувають особливої гостроти, що змушує владу активно шукати кошти не лише в місцевому бюджеті, а й серед міжнародних донорів. Це потрібно для впровадження установок когенерації, які дозволяють виробляти альтернативну електроенергію. Таке обладнання допоможе забезпечити резервні потужності, зменшуючи залежність від загальної енергосистеми. Особливо важливим це є у період опалювального сезону, коли необхідно гарантувати стабільне і безперебійне енергопостачання, — каже Олександр Коваленко.

Додатково, український персонал станції зазнає викрадень, вбивств та нелюдського поводження, що підвищує ризик ядерних інцидентів і аварій. Попри присутність співробітників МАГАТЕ на станції, переговори щодо демілітаризації території не досягають успіху.

Зрештою, оцінити реальні збитки для української атомної галузі, енергетики, економіки, можна буде лише після деокупації Енергодару та демілітаризації ЗАЕС. 

Діяльність МАГАТЕ на Запорізькій АЕС

Захоплення російськими військами ЗАЕС відбулося 4 березня 2022 року. Втім, місію МАГАТЕ залучили до моніторингу ситуації на станції лише у вересні 2022 року. 

Діяльність агентства стикалася з численними викликами. Російські окупаційні сили обмежують доступ експертів агентства до певних об’єктів станції, зокрема до реакторних залів енергоблоків 1, 2 та 6, а також періодично закривають частини турбінних залів. Ці обмеження ускладнюють повноцінний моніторинг та оцінку стану ядерної безпеки.

У звіті про свою діяльність на станції представники МАГАТЕ намагалися запевнити, що ситуація, хоч і складна, але контрольована.

– Після окупації ЗАЕС, автоматичну передачу даних з локальних станцій моніторингу радіації, розташованих в межах 30 кілометрів від станції було перервано. Як наслідок, українські посадовці не могли продовжувати надавати дані Міжнародній Системи Радіаційного Моніторингу (International Radiation Monitoring Information System (IRMIS)) агентства. У відповідь, працівники МАГАТЕ, які базувались на місці, забезпечили наявність офлайн передач даних моніторингу радіації до IRMIS зі станцій за межами локації, – йшлося у звіті.

Крім того, МАГАТЕ не має ефективних механізмів для примусу Росії до виконання резолюцій щодо деокупації ЗАЕС. Це обмежує можливості агентства впливати на ситуацію та забезпечувати повну ядерну безпеку на станції.

Нездатність МАГАТЕ повністю контролювати ситуацію на ЗАЕС підтверджується численними кризами, що виникали під час російської окупації. 

Усі шість реакторів залишаються в стані “холодного зупину”, і агентство продовжує дотримуватися позиції, що жоден реактор не має бути перезапущений доти, доки ситуація з ядерною та фізичною ядерною безпекою на Запорізькій АЕС залишається під загрозою, – заявляв генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі у листопаді 2024 року.

У січні 2025 року експерти МАГАТЕ, присутні на ЗАЕС, вчергове зафіксували гучні вибухи поблизу станції, що збіглися з повідомленнями про атаку безпілотника на навчально-тренувальний центр.

Відповідальність Росії за ядерний шантаж

В Енергоатомі наголошують, міжнародна спільнота разом з Україною мають докласти ще більше зусиль, аби зупинити ядерний шантаж Росії:

Змусити країну-агресорку виконати положення резолюцій МАГАТЕ від 28 вересня 2023 та від 7 березня 2024, а також Генеральної Асамблеї ООН від 11 липня 2024 і повернути станцію Україні та її легітимному оператору — Енергоатому, — кажуть у компанії.

Раніше Державна інспекція ядерного регулювання України заявляла, що відповідальність за всі події, що відбуваються на ЗАЕС, несе Росія. 

Росія має нести відповідальність за окупацію Запорізької АЕС відповідно до міжнародного права. Зокрема, за порушення Женевських конвенцій і норм гуманітарного права, адже станція використовується у військових цілях, що ставить під загрозу життя мирного населення.

Крім того, МАГАТЕ неодноразово закликало Росію вивести свої війська, адже окупація ЗАЕС порушує правила ядерної та радіаційної безпеки, зокрема Конвенцію про ядерну безпеку. Такі дії можуть призвести до екологічної катастрофи, за яку Росія також має нести відповідальність. На теперішньому етапі Україна має право вимагати компенсації за завдані збитки через міжнародні суди, а також закликати світову спільноту до посилення санкцій.

Дарія Подвишенна

The post Ядерний шантаж: як росіяни окупували та утримують одну з найбільших АЕС у Європі appeared first on The Ukrainian Review.

На кліматичній конференції COP28, що проходила у 2023 році в ОАЕ було ухвалено декларацію про поступову відмову від викопного палива, з акцентом на розвиток ядерної енергетики. Тоді понад два десятки країн, серед яких Україна, підписали Декларацію про потрійне збільшення потужностей атомної енергетики. 

А конференція COP29, що відбулася у листопаді 2024 року в Баку, стала своєрідним продовженням угоди, укладеної під час COP28.

Ми розпитали експертів, а також представників Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, яка роль України у цьому саміті, чи вплине угода про збільшення ядерних потужностей на енергетичне становище країни та чи взагалі вона матиме видимі глобальні результати.

Глобальна економіка чи популізм на “зеленій політиці”?

На конференції СОР28 було завершено перше глобальне оцінювання виконання Паризької угоди, розпочате у 2022 році. А СОР29, що проходила в Баку, стала продовженням попереднього саміту. Як зазначають у Міністерстві захисту довкілля, учасники визнали, що світ не дотримується необхідних цілей зі зниження температури до 2°С, і підкреслили необхідність негайних дій для зменшення викидів парникових газів. 

Зокрема, було ухвалено рішення про:

• потроєння потужностей відновлюваної енергії та подвоєння темпів підвищення енергоефективності до 2030 року;
• прискорення відмови від вугільної енергії;
• створення енергосистем з мінімальними викидами до середини століття;
• перехід від викопного палива в енергетичних системах до справедливого та організованого переходу з низьким рівнем викидів, з метою досягнення нульових викидів до 2050 року;
• впровадження технологій з низькими та нульовими викидами, включаючи відновлювану енергію, ядерну енергетику, технології уловлювання та зберігання вуглецю, а також виробництво низьковуглецевого водню;
• суттєве скорочення викидів метану та інших газів до 2030 року;
• зменшення викидів від автотранспорту, розвиток відповідної інфраструктури та швидке впровадження транспортних засобів з нульовими викидами;
• якнайшвидше припинення субсидій на викопне паливо, які не вирішують проблеми енергетичної бідності.

Попри масштабність ухвалених рішень, їх неодноразово критикували. Угода не містить жорстких зобов’язань, а країни-експортери нафти та газу продовжують нарощувати видобуток. Наприклад, голова Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської бізнес асоціації Станіслав Зінченко не приховує свого скептицизму. На його думку, проведення COP у країнах, які є найбільшими видобувачами та експортерами нафти й газу ставить під сумнів щирість багатьох заяв про “зелений перехід” та кліматичні амбіції.

Так, міста на кшталт Дубая чи Баку є сучасними економічними центрами з великим впливом на ринок енергоресурсів. Проте саме цей факт уже викликає сумніви щодо справжніх намірів їхніх ініціатив у сфері кліматичної політики, – пояснює експерт.

За словами Зінченка, амбіції щодо “зеленого переходу” сформувалися у світі в період активної глобалізації, зростання міжнародної торгівлі та швидкого економічного розвитку. Після фінансової кризи 2008-2009 років ці процеси дещо змінилися, але загальна тенденція глобальної економічної інтеграції залишалася стабільною.

У таких умовах масштабні ініціативи, що потребують значних фінансових вкладень без швидкої економічної віддачі, викликають дедалі більше скептицизму, каже експерт.

Паризька кліматична угода, як ідея, цікава з погляду економічної теорії та прагнення до глобальної стандартизації. Однак із практичного погляду, особливо для тих, хто працює у виробництві, вона виглядає як чергова спроба привести різні економічні системи до єдиного знаменника, не враховуючи їхніх реальних можливостей та умов, – зазначає Станіслав Зінченко.

За словами експерта, “зелені” амбіції стали інструментом популізму. На це, за його словами, вказує і відсутність на саміті ключових країн. Німеччина, Франція та США традиційно були лідерами “зеленої” політики, задаючи тон екологічним ініціативам.

Проте за останні роки екологічні реформи у цих країнах стали частиною політичного популізму, що призвело до втрати довіри виборців.

Серед причин: 

• Негативний вплив на економіку.
• Неефективні рішення.
• Відсутність фінансування енергетичного переходу.

Як наслідок, ці держави почали менше просувати “зелену” політику, а відтак, приділяти менше уваги кліматичним подіям. Станіслав Зінченко також звернув увагу на відсутність на COP28 Німеччини, Франції та США, які досі були головними рушіями “зеленої” політики. Їхня участь у таких конференціях традиційно вважалася важливою, оскільки саме ці країни задавали тон у сфері екологічних ініціатив.

Угода про розвиток ядерної енергетики – чи торкнеться вона України 

Укладення міжнародних декларацій на таких подіях, як COP28, передбачає виконання певних зобов’язань країнами-підписантами. Втім, ці зобов’язання мають радше рекомендаційний і добровільний характер. Вони окреслюють глобальний тренд, але не впливають на енергетичні політики країн-учасників. 

Директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко зазначає – наразі пріоритетом України є збереження держави, а питання довгострокових перспектив можна буде обговорювати після завершення війни. 

Ядерна енергетика залишається сильно розвиненою галуззю в Україні, і цей процес, ймовірно, продовжуватиметься. Однак сьогодні, коли країна стикається з важкими викликами у військовій, енергетичній та соціально-політичній сферах, робити точні прогнози поки що передчасно, – зазначає експерт.

Він додає, що насправді кліматичні конференції, такі як COP28, не мають прямого впливу на більшість процесів, як-от інвестиції в будівництво атомних енергоблоків або ж імпорт електроенергії. Тому участь України в конференціях не розрахована на залучення інвестицій або ж розвиток атомної співпраці. 

Під час війни Україна змушена шукати тимчасові рішення для забезпечення енергосистеми, але будівництво нових енергетичних об’єктів наразі залишається лише на рівні планів. Під час війни інвестори навряд чи ризикнуть фінансувати такі масштабні проєкти через високі ризики та невизначеність механізмів повернення коштів, – зазначає Омельченко.

Крім того, український енергетичний сектор уже стикається з серйозними фінансовими проблемами та боргами. Навіть менш ризиковані проєкти, такі як відновлювальна енергетика, наразі мають труднощі з інвестиціями. Тому поки що питання залучення міжнародного фінансування в ядерну енергетику не є актуальним.

Цю думку підкреслює і Станіслав Зінченко. Він зазначає, що участь України у подібних конференціях є важливою, адже колись вона була однією з провідних промислових країн світу. 

Чи повинна Україна брати активну участь у таких заходах? Безперечно, присутність важлива. Проте з огляду на реальний економічний стан та воєнні обставини масштабна участь та великі делегації виглядають надмірними. Українська роль у світовій та європейській економіці залишається порівняно невеликою, тому розширене представництво на таких форумах не завжди виправдане, особливо з погляду витрат платників податків, – пояснює експерт.

Чи можливі інвестиції в атомну енергетику України

Зінченко додає, що вагомий аргумент на користь участі України в кліматичних конференціях – це можливість представлення інвестиційних проєктів та доступу до міжнародного фінансування. Головна проблема економіки України, зокрема в контексті “зеленої” трансформації, полягає у нестачі дешевих інвестиційних ресурсів.

Протягом останніх 20-25 років вартість капіталу в Європі для підприємств коливалася в межах 2-4%. Для України ж отримання інвестиційних коштів завжди було проблематичним через високі ризики та нестабільність. Тому ключова мета участі України в таких заходах – залучення доступного фінансування для модернізації економіки та впровадження нових технологій, – наголошує експерт.

Зінченко додає, що для України “зелена” трансформація – це не просто питання екології, а економічна необхідність і виживання в умовах європейської конкуренції.

До війни 25-40% українського експорту йшло до ЄС, а у 2024 році практично 50% товарного експорту було спрямовано до Європи. В окремих галузях, як-от металургія, цей показник сягає 65-70%. Європейські країни вже модернізували своє виробництво коштом державних субсидій, грантів та фінансової підтримки, що робить їхню продукцію конкурентоспроможною. Водночас в ЄС діють суворі екологічні стандарти, які охоплюють не лише викиди вуглекислого газу, а й інші аспекти екологічного регулювання. Український бізнес, щоб зберегти доступ на європейський ринок, повинен відповідати цим стандартам, а для цього необхідні інвестиції.

Тому роль України на таких конференціях має полягати в презентації конкретних проєктів від приватних підприємств за підтримки держави, щоб отримати доступ до міжнародного фінансування. 

Відмова від викопного палива – як вона вплине на санкції проти Росії

Одна з ключових тем обговорення на COP28 – можливий вплив відмови від викопного палива на посилення санкцій проти Росії. Хоча країна-агресор продовжує знаходити нові ринки збуту, вони не настільки вигідні, як європейський ринок, через складну логістику, високі витрати та обмежену ліквідність місцевих валют.

Скорочення споживання російського викопного палива в Європі вже триває. За останні два роки постачання російського газу до Європи впало майже на 90%, аналогічна тенденція спостерігається і щодо нафти. З 1 січня 2025 року Україна припинила транзит російського газу через свою територію, що ще більше обмежить енергетичний вплив Росії на Європу.

Як зазначають у Міндовкілля, питання “зеленого переходу” актуалізувалося в контексті російсько-української війни через те, що використання викопного палива не лише спричиняє глобальне потепління і забруднення довкілля, а є фінансовим джерелом ведення Росією цієї війни.

Кошти отримані від продажу нафти та газу спрямовуються на загарбницьку війну. Без цих коштів загарбник не зміг би чинити террор протягом майже 3-х років. Відмова від викопного палива на користь відновлювальних джерел енергії – це ще й питання справедливості. Не усі країни мають доступ до вугілля, нафти та газу, але всі – до сонця та вітру.  

Посилення санкцій проти Росії: необхідність блокади нафтового експорту

Окрім енергетичної сфери, санкції проти Росії необхідно розширювати й на нафтовий сектор. Як каже Володимир Омельченко, наразі обмеження стосуються страхування російських вантажів та встановлення граничних цін на нафту, проте цього недостатньо.

Необхідно перейти до повного блокування експорту російської нафти в усіх портах, особливо в Балтійському та Чорноморському регіонах. Крім того, варто розглянути впровадження механізму “нафта в обмін на продовольство чи ліки”, подібного до санкцій, застосованих проти Ірану. Це дозволить суттєво обмежити фінансові надходження Росії та послабити її можливості фінансувати війну.

Росія створює загрози для атомної енергетики України

Росія продовжує створювати загрози для української атомної енергетики, що підтверджується недавніми атаками на підстанції, зокрема на ЧАЕС. 

Такі дії фактично є гібридною війною проти атомної інфраструктури України. Навіть МАГАТЕ звернуло на це увагу у своїх останніх заявах, підкресливши високий ризик аварій на українських атомних станціях.

За словами Володимира Омельченка, Україна має активно просувати цю проблему на міжнародному рівні не лише через ЗМІ, а й через співпрацю з міжнародними організаціями, вимагаючи жорсткіших санкцій проти Росатому. 

Зокрема, варто домогтися:

• Запровадження санкцій проти керівництва Росатому та внесення їх до списків Інтерполу.
• Усунення представників Росії з усіх посад у секретаріаті МАГАТЕ у Відні.
• Блокування рахунків Росатому в усьому світі.

Росатом не просто державна корпорація, а фактично головний консультант російської армії щодо ударів по енергетичній інфраструктурі України. Таким чином, Росія фактично діє як ядерний терорист, що вже визнає навіть МАГАТЕ, – зауважує Володимир Омельченко.

У Міндовкілля підтверджують цю думку й зазначають, що питання ядерної безпеки є одним із найважливіших аспектів, які піднімає Україна на міжнародній арені.

Україна активно закликає міжнародних партнерів до рішучих дій, щоб зупинити агресора та забезпечити стабільність у сфері ядерної безпеки. Пункт 8 “формули миру” Президента України Володимира Зеленського, який стосується ядерної безпеки, є ключовим у плані забезпечення глобальної безпеки. Ця ініціатива демонструє, що Україна не лише захищає свої національні інтереси, але й дбає про безпеку всього світу.

Результати COP29 для України

Ідея повної відмови від викопного палива, яку просувають на міжнародних конференціях, виглядає суперечливою, особливо якщо врахувати, що такі заходи проводяться у країнах – найбільших експортерах нафти та газу. Станіслав Зінченко вважає, що це лише підтверджує, що більшість заяв є більше політичними гаслами, ніж реальними ініціативами.

Окремо слід оцінювати твердження про те, що “зелена” трансформація допоможе посилити санкційний тиск на Росію. Фактично, використання газу в Європі продовжує зростати, а частка російського СПГ (зрідженого газу) у європейському імпорті залишається на рівні 30-40%.

Крім того, ні нафта, ні газ не є виключно паливом. Вони є базовими ресурсами для хімічної промисловості, сільського господарства, виробництва добрив, пластмас, одягу та багатьох інших товарів. Повна відмова від цих ресурсів – це міф, який неможливо реалізувати у сучасному світі, – каже Зінченко. 

Він додає, що висновок очевидний: повна відмова від викопного палива поки що неможлива ні для Європи, ні для світу. Реальні кроки до зниження залежності від нафти та газу мають базуватися на економічних розрахунках, а не лише на політичних деклараціях.

Що дійсно важливо – це енергетичний баланс. Український досвід демонструє, що ефективна енергосистема повинна поєднувати атомну, відновлювальну та традиційну генерацію. До війни українська політика в енергетиці була суперечливою: уряд не підтримував розвиток “зеленої” енергетики, але продовжував купувати електроенергію в Росії та Білорусі. Сьогодні ситуація змінилася, проте Україні ще потрібно розвивати власну генерацію, щоб забезпечити стабільні тарифи та енергетичну безпеку.

У Міндовкілля ж додають, що зміна клімату – глобальна проблема, яку неможливо вирішити в рамках окремої країни. Внесок України у загальні глобальні викиди парникових газів наразі складає близько 0,5%. 

Попри війну ми продовжуємо виконувати наші міжнародні зобов’язання щодо надання звітності про викиди та поглинання парникових газів, у тому числі від використання викопного палива, – пояснюють у Міністерстві. 

Втім, пріоритетніше завдання нині полягає в тому, аби скоротити використання саме російських викопних ресурсів. У Міндовкілля стверджують, що відмова від викопного палива має стратегічне значення не лише для боротьби зі зміною клімату, але й для послаблення економічного впливу Росії. Відмова від викопного палива є не лише екологічним викликом, але й важливим політичним та економічним завданням. 

Залежність світу від викопних ресурсів, зокрема від російської нафти та газу, не лише прискорює глобальне потепління, але й сприяє фінансуванню агресивної війни Росії проти України. Тому це питання потребує негайного вирішення на глобальному та національному рівнях. 

Зменшення доходів від експорту нафти та газу позбавляє агресора фінансових ресурсів для продовження війни. Тому це питання є водночас екологічним, економічним і безпековим викликом.

Дарія Подвишенна

The post Кліматичний саміт COP29 – які його наслідки для України appeared first on The Ukrainian Review.

Одне з таких поширили в мережі Х проросійські користувачі. Вони публікують фото та відео, на яких люди, одягнені в українську військову форму погрожують вбити Трампа.

Одне з таких відео опублікував користувач Orthodox Canonist, зазначивши, що українські військові підпалили та розстріляли манекен, одягнений у передвиборчий мерч Трапма. 

Він також написав:

Українські солдати одягають манекен у футболку «Трамп 2024» та капелюх MAGA. Потім вони починають стріляти по ньому і підпалюють його. Настав час дефінансувати цю деградуючу країну.

Щоправда, Canonist не вказав, звідки до нього потрапило це відео, як і не уточнив, звідки у військових на лінії фронту взявся передвиборчий мерч нового президента США. 

Більшість останніх дописів Orthodox Canonist стосуються України. Усі вони сповнені антисемітських висловлювань і мови ворожнечі. 

Прикметно, що подібні публікації з’явилися одразу в декількох проросійських каналах. Зокрема, на одному з головних спредерів російської пропаганди в Х – Lord Bebo.

Українці спалили манекен Дональда Трампа і назвали його зрадником за блокування поставок зброї. Сподіваюся, вони щасливі, що він тепер обраний президентом, – написав він.

Одного факту Lord Bebo не врахував — у військових, які говорять на відео, чітко виражений акцент. Тому навряд їх можна назвати “українськими” військовими. 

На його сторінці ми також знайшли чимало дописів про Україну. Lord Bebo не нехтує фейками: то пише про репресії щодо російськомовних дітей, то поширює меми про те, як Україна “випрошує” гроші в США.

Іронічно, адже у своєму профілі він зазначає, що поширює антифейковий контент.

До речі, на ці публікації відреагував професор центру медіа-криміналістики Клемсонського університету Даррен Лінвіл. Він теж зазначив, що публікація, скоріш за все, сфальсифікована.

Після виборів проросійські інфлюенсери почали поширювати відео, де “українці” стріляють по опудалу з написом MAGA і спалюють його. Ми вважаємо, що це, ймовірно, фейк, створений у межах кампанії Storm-1516 Фонду боротьби з несправедливістю.

На його думку, у цьому відео зібрана вся російська дезінформація, яку він відстежував протягом останніх двох років. Мета росіян у такий спосіб припинити військову підтримку України з боку Заходу. 

Він також додав, що для поширення цього наративу Росія використовує мережу впливових осіб, організовану так званим “Фондом боротьби з несправедливістю”, створеним ватажком російської ПВК “Вагнер”.

Варто додати, що офіційно жодна військова структура в Україні не висловлюється щодо зовнішньої політики, тим паче стосовно президентства Трампа. А публікації, поширені з невідомих джерел, не можуть слугувати джерелом інформації. Тим паче коли їх поширюють проросійські канали, для яких поширення фейкового контенту стає регулярною практикою. 

Незакритим залишається одне питання – звідки в українських військових кепка MAGA?

Дарія Подвишенна

The post “Спалили манекен Трампа”. Російські пропагандисти поширюють фейкове відео про “українських” військових appeared first on The Ukrainian Review.

Повномасштабна війна в Україні стала новим викликом для організації, оскільки вона призвела до численних жертв серед цивільного населення та військових. Тисячі людей стали біженцями, залишившись без житла та необхідних засобів для життя. Значна кількість військових та цивільних зникли безвісти або були взяті в полон Росією.

З початку ескалації війни в Україні виникло багато запитань щодо діяльності МКЧХ та його національного офісу. Зокрема, проблеми пошуку зниклих осіб, порушень гуманітарного права з боку Росії та неналежного поводження з військовополоненими. Крім того, громадян часто обурює нейтральна позиція організації.

Ми поспілкувалися з представником МКЧХ в Україні Патріком Гріффітсом, щоб роз’яснити ці питання. Він розповів нам про те, як працює організація в контексті російсько-української війни, які гуманітарні виклики вона вирішує і як комунікує з офісом МКЧХ у Росії.

Як працює МКЧХ і чим він відрізняється від інших організацій

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) позиціює себе як нейтральна, неупереджена і незалежна гуманітарна організація. Його штаб-квартира розташована в Женеві, Швейцарія. МКЧХ працює приблизно у 90 країнах світу та налічує понад 18 500 працівників. Організація фінансується здебільшого за рахунок добровільних внесків держав, що є учасниками Женевських конвенцій.

В Україні МКЧХ працює з 2014 року і має понад 600 співробітників. МКЧХ є частиною глобального руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (RCRC), найбільшої в світі гуманітарної мережі, що об’єднує працівників і волонтерів.

За словами Патріка Гріффітса, усі вони керуються однаковими фундаментальними принципами — людяності, нейтральності, неупередженості, незалежності тощо.

МКЧХ визначає себе як організацію, яка працює над захистом життя і гідності людей, що постраждали від збройного конфлікту. Як пояснює Гріффітс, під час своєї діяльності вони спілкуються зі сторонами конфлікту щодо їхніх обов’язків за законами війни, а також працюють з громадами, щоб допомогти їм знизити ризики.

Однак із початком повномасштабної війни в Україні МКЧХ стало набагато складніше зберігати нейтральність і уникати критики. Зокрема, міжнародні медіа неодноразово повідомляли, що Російський Червоний Хрест співпрацює з Кремлем.

Патрік Гріффітс пояснює, що Російський Червоний Хрест є національним товариством, одним із близько 191 товариства у світі, що входять до Руху Червоного Хреста. У будь-якій країні національні товариства діють як допоміжний орган для державних органів і можуть надавати підтримку у відповідь на різноманітні гуманітарні кризи.

У моїй країні, наприклад, Австралійський Червоний Хрест щороку допомагає людям, які втратили житло, засоби до існування чи близьких через лісові пожежі. В Україні та Росії Український Червоний Хрест та Російський Червоний Хрест співпрацюють з державними органами для допомоги постраждалим внаслідок цього міжнародного збройного конфлікту. Ми підтримуємо й Український, і Російський Червоний Хрест у цій життєво важливій роботі.

Реакція МКЧХ на гуманітарні потреби та загрози

Коли збройний конфлікт загострюється, гуманітарні ризики зростають, і дедалі більше людей потребує термінової допомоги. Патрік Гріффітс зазначає, що саме це побачив МКЧХ в Україні у 2022 році: нові лінії фронту та громади, які раніше були далеко від бойових дій, але тепер опинилися під їхнім безпосереднім впливом.

Це означало нові гуманітарні потреби та необхідність суттєвого розширення нашої допомоги. Нам довелося швидко адаптуватися, як і всім іншим. Ми змінювали наші плани, наймали нових співробітників і коригували баланс між різними програмами.

Загострення конфлікту створило нові виклики для гуманітарних працівників, підвищивши рівень ризику навіть для персоналу МКЧХ в Україні.

Особливу складність додає ситуація, коли країна-агресор регулярно порушує Женевські конвенції та здійснює атаки на цивільних. Росія навмисно атакує цивільні об’єкти, житлові будинки та критичну інфраструктуру. Серед загиблих цивільних були особливо вразливі категорії, такі як літні люди, люди з інвалідністю та діти.

Патрік Гріффітс пояснює, що, попри нові гуманітарні виклики та загрози, МКЧХ може надавати допомогу лише за умов безпеки свого персоналу. А в умовах швидких змін динаміки бойових дій це стає важким завданням

Водночас МКЧХ запевняє, що його гуманітарна допомога є різноманітною та враховує різні потреби людей у кризових ситуаціях.

В Україні, як і всюди, ми починаємо з того, що намагаємося зрозуміти, які базові речі потрібні людям для виживання. Людям потрібна їжа — тому ми надаємо екстрені продовольчі пайки та підтримуємо програми для фермерів. Людям потрібна вода — ми співпрацюємо з водоканалами, щоб ремонтувати або зміцнювати водопровідні системи. Людям потрібен доступ до медичної допомоги — тому ми працюємо з партнерами над такими проєктами, як фізична реабілітація для поранених або надання медичного обладнання, — пояснює Патрік Гріффітс.

Як МКЧХ працює з біженцями

Патрік Гріффітс пояснює, що для надання статусу біженця існують чіткі технічні критерії, але загалом цей термін стосується людей, які були змушені залишити свою країну.

В Україні делегація МКЧХ у Києві надає різні форми підтримки для внутрішньо переміщених осіб через збройний конфлікт. Ми знаємо, що близько чотирьох мільйонів людей були переміщені всередині країни. Для українців за межами України наші колеги та рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця у сусідніх країнах та ширшому регіоні також надають допомогу — наприклад, допомагають родинам, розділеним через хаос, знайти та відновити зв’язок одне з одним.

Порушення прав військовополонених та примусова депортація цивільних

МКЧХ зіткнувся з різкою критикою після численних повідомлень про жорстоке поводження з українськими військовополоненими з боку Росії під час повномасштабної війни, зокрема через напад на Оленівку 29 липня 2022 року, що призвів до загибелі близько 40 осіб та поранення 130. Попри гарантії ООН та МКЧХ щодо безпечної здачі в полон захисників “Азовсталі” в Маріуполі 16 березня, обіцянки не були виконані.

Також, хоча МКЧХ відповідає за забезпечення гуманних умов утримання, їхні заяви про регулярні візити суперечать свідченням затриманих і їхніх родин. Навіть Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомляв, що більшість українських військовополонених не бачили представників МКЧХ.

Відповідно до Женевських конвенцій, держави повинні створювати національні інформаційні бюро (НІБ) під час конфліктів, що було зроблено і Росією, і Україною. Патрік Гріффітс зазначає, що МКЧХ та їхня Центральна агенція з пошуку в Женеві виступають нейтральними посередниками, сприяючи обміну інформацією про статус військовополонених та забезпечуючи можливість комунікації з їхніми родинами.

Життя, добробут і гідність усіх військовополонених мають бути захищені. Під час міжнародного збройного конфлікту, коли ми відвідуємо полонених, ми прагнемо оцінити умови їх утримання. Чи отримують вони їжу, воду та ліки, які їм потрібні? Як їх утримують? Як до них ставляться? Коли ми маємо занепокоєння щодо їхнього стану, ми безпосередньо звертаємося до відповідних органів, виступаючи, наскільки це можливо, на захист прав військовополонених, — говорить Патрік Гріффітс.

Щоб мати можливість підтримувати прямий діалог з усіма сторонами конфлікту, МКЧХ дотримується нейтрального підходу та не розкриває деталі своїх висновків публічно. За словами Гріффітса, цей підхід дає найкращі шанси дістатися до тих, кому інші допомогти не можуть.

Чи є обмеження в нашому гуманітарному доступі? Безумовно. І це дуже засмучує.

Облік військовополонених, включно з обов’язком шукати та доглядати за хворими або пораненими, є відповідальністю сторін конфлікту. Так само, як і сприяння обміну військовополоненими з їхніми родинами.

Обмеження та виклики існують. Ми визнаємо це. Але ця система обліку й обміну інформацією працює. Більше ніж 9000 родин отримали новини про зниклих близьких від початку ескалації. Понад 7300 повідомлень було передано між військовополоненими та їхніми родинами. Це не достатньо. Це не всіх, — додає представник МКЧХ.

Реакція МКЧХ на примусову депортацію українців до Росії

У перші тижні війни в 2022 році Росія здійснила примусове переміщення українців з окупованих територій до своєї території. На початковому етапі МКЧХ продовжував дотримуватися нейтралітету та надавав базову гуманітарну допомогу. Проте організація поки що не змогла вирішити питання українців, яких незаконно вивезли до Росії.

Голова Білоруського Червоного Хреста Дмитро Шевцов у репортажі телеканалу «Білорусь 1» підтвердив, що його організація брала участь у вивезенні дітей з України під час свого чергового візиту на тимчасово окуповані території.

Патрік Гріффітс пояснює, що ця проблема стосується Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRC). Саме IFRC відповідає за механізми відповідальності у випадках можливого порушення принципів або стандартів національних організацій, таких як Білоруський Червоний Хрест.

IFRC провела розслідування з цього питання і вжила заходів відповідно до своїх висновків. Ви можете знайти деталі в їхній заяві на офіційному сайті. Важливим моментом є те, що розслідування IFRC показало, що жодна частина Руху Червоного Хреста не була причетна до примусової депортації дітей. Ми дуже серйозно ставимося до будь-якого порушення етичних стандартів і поділяємо стурбованість IFRC щодо дотримання нейтралітету, щоб мати змогу надавати гуманітарну допомогу людям, які постраждали від збройного конфлікту.

“Вишенька на торті” полягає в тому, що МКЧХ ігнорує співпрацю Російського Червоного Хреста з про-військовими організаціями в Росії. Офіційних заяв з цього приводу від МКЧХ не було.

З іншого боку, самі представники МКЧХ неодноразово страждали через війну, розв’язану Росією. Наприклад, під час атаки на Віролюбівку поблизу Часового Яру загинули троє працівників місії, ще двоє були поранені, а гуманітарна допомога знищена.

Минулого місяця ми втратили трьох колег. Ми відчуваємо цей біль. Наші співробітники загинули, допомагаючи людям поруч з лінією фронту, які страждають через цей збройний конфлікт. Наш нейтралітет — це інструмент, що дає нам найбільшу можливість досягти тих, хто потребує допомоги. Він дає найкращий шанс допомогти іншим. Це означає, що ми уникаємо політики, не вказуємо імен і не робимо публічних заяв, як би парадоксально це не звучало. Але не варто плутати це з мовчанням — ми завжди ведемо прямий і конфіденційний діалог зі сторонами конфлікту.

Формально МКЧХ декларує готовність підтримувати українців стільки, скільки буде потрібно. Однак ефективність цієї організації можна оцінювати з різних точок зору.

Ми готові бути тут стільки, скільки буде потрібно. Скільки людей, які постраждали від збройного конфлікту, потребуватимуть допомоги, стільком ми готові її надавати, — зазначає представник МКЧХ.

Сьогодні організації, як МКЧХ, сприймаються з скептицизмом. З одного боку, вони надають цивільним гуманітарну та психологічну допомогу, намагаються встановити комунікацію з Росією щодо поводження з військовополоненими і працюють у постійному стані загрози. З іншого боку, «дружба» Російського Червоного Хреста з терористичними організаціями, відсутність допомоги депортованим українцям та позиція нейтралітету викликають критику.

The Ukrainian Review звернеться до МКЧХ за додатковою інформацією про ситуацію українських військовополонених у Росії і сподівається на взаємний інтерес у комунікації з представниками МКЧХ.

 Дарія Подвишенна

The post Я не можу описати, наскільки це прикро, – Патрік Гріффітс, представник МКЧХ appeared first on The Ukrainian Review.

В умовах повномасштабної війни гасло “Спорт поза політикою” втратило в Україні актуальність. Для багатьох спортсменів стало неприйнятним виступати на змаганнях європейського й світового рівня поруч із росіянами, оскільки вони — громадяни країни-агресора. 

Ми поспілкувалися з президентом WBC Ukraine Миколою Ковальчуком про те, яку роль у цьому відіграє бокс. Чи став цей вид спорту голосом України на світовому рівні? Чи допустимо контактувати з росіянами на рингу? Як особиста позиція боксерів може відобразитися на репутації країни? Про все це — читайте далі.

Представництво WBC діє в Україні з 2021 року. На момент створення керівництво WBC було переконане, що це стане поштовхом до розвитку професійного та аматорського боксу в країні. Втім, більшість часу діяльність представництва відбувається у воєнний період. Яких цілей вам вдалося досягти за 3 роки, а яких — ні?

Безумовно, війна внесла свої корективи не тільки в життя усіх українців, а й в  спорт. Тривалий час ми не могли функціонувати як санкціонуюча організація та виконувати першочергові завдання, проте, ми все ж активно працювали з перших днів повномасштабного вторгнення. Всесвітня Боксерська Рада (WBC) якраз одна з тих світових організацій, яка займається не лише суто своїм професіональним напрямом, тож їхній благодійний проєкт WBC Cares став для нас платформою, завдяки якій вдавалось залучити чимало допомоги, бо місія цього проєкту — допомагати усім, хто цього потребує.

Отож, поки наша робота здебільшого була спрямована на благодійність, бокс в Україні почав потроху оживати, водночас і ми не полишали планів провести перший титульний поєдинок за пояс WBC Ukraine. Вже на сьогодні проведено 5 таких поєдинків паралельно із титулом Чемпіона України (Національної Ліги професіонального боксу України), і наразі плануються ще  2 поєдинки у листопаді, а також 1 у січні. Важливо зазначити, що кожен турнір, під час якого розігрувався титул WBC Ukraine, був благодійним, що дозволяє продовжувати допомагати ЗСУ. 

Тож мені складно сказати, яких цілей нам все ж таки не вдалося досягти. Усі вони певною мірою, стають реальністю, просто можливо не так швидко, як ми собі уявляли з самого початку.  Часом, мені навіть здається, що війна навпаки додає нам сил в жодному разі не зупинятися, адже з самого початку мало хто вірив у титул WBC Ukraine, а тепер це одна з бажаних нагород наших українських боксерів, які планують будувати свою професіональну карʼєру.

З початку війни у спортивному світі неодноразово виникали дискусії щодо того, чи справді спорт поза політикою. Яка позиція представництва WBC Ukraine щодо цього? Чи створювало це конфлікти з керівництвом WBC?

Конфліктів це однозначно не створювало ніколи. Як я вже зазначав раніше, в усіх своїх попередніх інтервʼю, Президент WBC Маурісіо Сулейман та вся команда, дуже підтримували нас, тому їм навпаки велика вдячність та повага за все, що вони роблять для України.

Стосовно того, чи є спорт поза політикою, однозначно — ні. На перший погляд, спорт вважається сферою, яка має бути відокремленою від політики — місцем, де держави можуть змагатися без врахування національних або політичних інтересів. Однак на практиці спорт завжди був, є і буде одним із важелів політичного впливу. WBC Ukraine у свою чергу постійно привертає увагу до жахливих наслідків війни серед колег та друзів із Всесвітньої Боксерської Ради, і навіть більше, завдяки спорту нам вдалось впливати на деякі світові політичні процеси.

Спершу WBC офіційно виключила зі своїх рейтингів росіян та білорусів. А навесні 2024 року WBC Ukraine виклала у себе в Instagram постер бою між росіянами Дмитром Біволом та Артуром Бетербієвим. Причини цього інциденту варто шукати в зміні загальної політики WBC?

Відзначу це своїм улюбленим питанням. Що ж, варто сказати, що ви досить уважно дослідили нашу сторінку в інстаграм, або ж журналістів, які радісно рознесли цю новину за лічені хвилини. Тут не буде чогось абсолютно нового для вас, бо загальна політика як була, такою ж і залишається. Все трапилось з банальної необачності нового працівника, який ще не зовсім був ознайомлений зі світом боксу та не узгодив публікацію з керівництвом. Людям властиво помилятися і це може трапитися з кожним. Тому ми швидко просто змінили цю публікацію,  з розумінням обурення наших підписників, і пішли працювати далі.

Українські боксери провели за останні три роки чимало успішних поєдинків. На вашу думку, як ці перемоги репрезентують Україну за кордоном? 

Успіхи українських боксерів на міжнародній арені за останні три роки мають величезне значення для репрезентації України за кордоном. Кожна перемога українських спортсменів піднімає престиж країни, демонструючи силу, стійкість та талант українців. Особливо зараз, у контексті війни, ці перемоги набувають ще глибшого значення, оскільки символізують боротьбу України за свою незалежність та право на існування

Як активна участь у поєдинках впливає на інтерес закордонного глядача до подій в Україні? 

Кожен українець, який піднімається на ринг і здобуває перемогу, стає своєрідним амбасадором країни. Висвітлення подій, що відбуваються, нашими Чемпіонами, значною мірою інформують іноземців та постійно нагадують їм про умови, в яких ми зараз живемо.

Що ще дають нам ці перемоги? 

Перемоги українських спортсменів приносять країні не лише міжнародне визнання, але й зміцнюють національну гордість та єдність. Вони надихають нові покоління спортсменів, підвищують престиж українського спорту. Успіхи на світовій арені допомагають формувати позитивний імідж України, зміцнюють її позиції у міжнародній спільноті та відкривають нові можливості для співпраці.

Які перспективи проведення міжнародних поєдинків в Україні? На час війни це питання не постає, але чи може це змінитися?

Іноді в це складно повірити, але за останні місяці було проведено вже 3 міжнародні поєдинки за титули: WBC Silver у bridgerweight (101,61 кг) між Сергієм Радченко та Андре Пешичем, WBC Interim Youth у welterweight (66,68 кг) між Ярославом Михалушко та Оскаром Моліною Еспінозою та WBC Youth Silver у super lightweight (63,5 кг)  між Назрі Рагімовим vs Хорхе Мойєю. В останньому проведеному турнірі у Львові 28-го вересня, у якому наша команда приймала участь, переважно усі українські боксери мали іноземних опонентів, боксерів із Мексики, Аргентини та Польщі. Тому ми на шляху лише до масштабування таких вечорів боксу, в яких основну роль зараз відіграє безпека усіх учасників та глядачів.

Якщо говорити про локальну роль WBC Ukraine, то в яких умовах нині розвивається професійний та аматорський бокс в Україні?

Ми також багато працюємо в напрямку аматорського боксу. Донедавна ми часто відвідували аматорські турніри, щоб підбадьорити юних спортсменів та показати, що їм є до чого прагнути. Проте, сподіваюсь, вже скоро ми будемо готові оголосити чудову новину, поʼязану саме із аматорським боксом, адже нещодавно ми отримали новий пояс WBC Ukraine Amateur.

Чи торкається професійних боксерів питання мобілізації? Можете навести приклади боксерів, які нині на фронті?

Звісно, ми знаємо багато таких героїчних прикладів серед боксерів. Наприклад, Чемпіон WBC CISBB та наш хороший друг Владислав Баранов пішов на фронт з перших днів повномасштабного вторгнення у штурмову бригаду. Костянтин Ровенський, талановитий суддя та рефері, також прийняв для себе рішення добровільно піти захищати нашу країну. До речі, на нашому YouTube-каналі є подкаст “WBC TALKS”, в якому ми з ними обговорюємо, що їх мотивувало зробити такий крок. Можемо також відмітити суддю та рефері Віктора Фесечка, який, до речі був у складі суддівської комісії на першому поєдинку Усик VS Джошуа. На війні загинув суддя міжнародної категорії Ельчин Мурадов. Насправді, я назвав лише тих, з ким ми дуже близько підтримуємо звʼязок, а таких прикладів неймовірно багато, і думаю кількість боксерів, що пішли на фронт буде значно більшим ніж це інтервʼю загалом.

На вашу думку, чи достатньо український голос присутній у міжнародному спорті?

Звичайно, і це складно не помітити. До прикладу, якщо не виходити за межі WBC, то ми дуже ретельно працювали та спілкувались з кожним, хто впливає на формування рейтингів боксерів. Найголовніше, що всі члени рейтингової комісії прислухались та з розумінням ставились до того, що не всі українські боксери можуть регулярно проводити поєдинки, у звʼязку з воєнним станом в Україні, для того, щоб утримувати свої позиції у рейтингах, тому позиції багатьох наших боксерів просто утримувались рейтинговою комісією без змін. Тут варто розуміти, що все, що люди за кордоном чують і бачать про Україну, є результатом тривалої “гри в одні ворота”, тобто кожен наш голос поодинці не мав би жодного значення, але коли це роблять всі, та ще й таким запалом — неможливо пройти повз. Варто не зупинятися та продовжувати шукати шляхи, якими можна достукатися до членів міжнародної спортивної спільноти.

Як довго вдасться забороняти санкціонувати участь росіян у міжнародних поєдинках, з огляду на те, що це вже стає складніше робити?

Якщо говорити про те, як довго можна утримати накладені санкції, то це насправді є складним питанням. Всі ми розуміємо, що подібні структури є комерційними та залежать від багатьох промоутерів, тому неможливо давати якісь чіткі прогнози. Зі свого боку, ми робимо все можливе, щоб максимально продовжити цей період і постійно нагадуємо про війну, особливо на щорічних конгресах WBС, а також в особистому спілкуванні з Президентом WBC та членами Ради Директорів WBC. Однак, нещодавно все ж таки відбувся поєдинок між “канадцем” бетербієвим та росіянином біволом (фактично є громадянами рф, але один з них представляв іншу країну). Через відмову у проведенні цього поєдинку, Всесвітня Боксерська Рада зазнала ряд критики від інших організацій та промоутерів, які чинили тиск на WBC, щоб цей поєдинок відбувся. Не хочеться завершувати на негативній ноті, бо насправді  я вже і так навів достатньо аргументів протягом усього інтервʼю, які доводять прихильність WBC до України.

Сьогодні WBC є найпопулярнішою боксерською санкціонуючою організацією, яка здійснює дуже відчутний вплив на популярність профібоксу в Україні та просування українських спортсменів на світову арену. 

Переконаний — далі буде ще більше!

Дарія Подвишенна

The post Бокс в Україні: голос країни у спорті чи додаткове поле протистояння appeared first on The Ukrainian Review.